Що показує шкільна оцінка, наскільки вона об’єктивна та адекватна? Продовжуємо обговорювати запропоновані МОН зміни до критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти. Своїм філософським баченням проблеми оцінювання з нами поділився Володимир Сокол, вчитель початкових класів з Харкова. Публікуємо його статтю повністю.
Як оцінити неоцінюване у безоцінному судженні
Для мене найважчим фрагментом у педагогічній діяльності було і є оцінювання школярів. І питання не розбаловки і шкали, запропонованої міністерством (про це трохи нижче), питання у відповідності. Що, відповідно, кого і навіщо ми оцінюємо? Я розумію, що людина ЗАВЖДИ оцінює ситуації, проблеми, дії, побачене і почуте, але можливе інше питання – для кого оцінюємо? Для мами з татом, для вчителя і журналу, для дитини? Чи саму дитину оцінюємо, яка старається, але не зможе стрибнути вище закладених даних; школяра, який схоплює все на льоту, але проявляє неуважність, викликану певними обставинами; дітей, які знають або які думають, що вони знають, а може, дітей, які уміють, але не знають, чому так виходить? А як ми оцінюємо? Виходячи з прогресу або з нормативу? Оцінюємо – пам’ять (короткострокову? тривалу?) або зубріння, але відповідальне; розуміння, але швидке забування; ввічливість і старанність, але несвідомі та копійовані; геніальність, але розхлябаність; наявність роботи, але відсутність бажання думати. Безліч питань і складність відповідей.
Якоюсь мірою оцінювання хочуть саме батьки – для них це відпрацювання своїх амбіцій або прикриття своїх «нулів» розвитку (психол.). Більшість батьків НЕ БАЖАЮТЬ знати справжній стан речей в освіті дитини і згодні обманювати себе та нащадка через міфічне оцінювання. Причому діти як більш справедливий індикатор схильні довіряти об’єктивності вчителя і приймають свої оцінки як цілком прийнятний соціальний договір між учителем і учнем.
Проблема оцінювання може набувати і дуже різкого характеру, коли учителеві діти/батьки погрожують, адміністрація знімає з класу за скаргою, батьки входять у конфлікт через бажання «бути краще», від вчителя вимагається завищення, а іноді заниження балів заради чиєїсь «думки».
Ще мене «вбиває» уся ця математика і комбінаторика в оцінюванні. Я не можу, на думку шкільної адміністрації, поставити дитині річну 9, тому що в 1 семестрі було 6. Я доводжу, що дитина підтягнулася, посилила свої позиції, що я б 10 поставив, але є ще моменти для опрацювання і вважаю 9 доречним. Ні, не можна, бо не узгоджується з псевдосистемою попередніх балів. Мене дуже бавлять учителі, які з калькулятором сидять наприкінці року і вираховують середню оцінку, щоб не дай бог були претензії або щоб їх не зачіпали стосовно об’єктивності. У більшості випадків учитель ЗНАЄ ТОЧНО, на скільки балів сильний той або інший учень, але тут виникає питання «цінності» балу в цій школі чи в іншій. Може бути так, що саме цей учень в іншій школі, серед інших учнів (адже дуже часто доводиться оцінювати не якість знань, а рейтинговість учня в групі) матиме зовсім інші показники, і це зовсім не злонамір або помилка вчителя – це «об’єктивність» цих умов, обставин і знань.
До чого все це пишу: будь-які дебати та суперечки щодо системи оцінювання матимуть суб’єктивність в розумінні і застосуванні.
Узяти, приміром, запропоновану систему 12 балів. Дуже складно в описовій характеристиці відповідності балу точно включити правозастосовну градацію. Візьмемо для прикладу наступний опис характеристики балу:
– учень/учениця володіє уміннями на рівні копіювання зразка виконання певної навчальної дії, але під час копіювання припускається помилок;
– не завжди виконує елементарні завдання, навіть з допомогою вчителя потребує детального кількаразового їх пояснення;
– не завжди виявляє та виправляє власні помилки, навіть з допомогою вчителя; виправляє правильне на неправильне;
– не завжди розпізнає проблемну ситуацію, навіть за певної допомоги з боку інших;
– частково відтворює основний навчальний матеріал тільки з допомогою вчителя.
Тепер надам пояснення щодо цих п’яти елементів характеристики. Уявімо, що це ваша дитина і що вона:
– переписуючи вправу, часто припускається помилок;
– при розв’язанні прикладу іноді «буксує», і ти хоч кіл на голові
теши, але дитина не розуміє, як цей приклад розв’язати;
– при повторній перевірці власної роботи такого понавиправляє, що на вуха не налазить;
– отримавши оригінальне проблемне питання, не може вийти на вчительське ))) проблемне рішення або пропонує (що вже добре) рішення ну зовсім не в тему (і це після 5-ти навідних питань )));
– ви вже показали, як робити, ви вже написали на чернетці – залишилося переписати… і
тут – бах! Такі перли вимальовуються.. ну що ж, по новій))).
Отже, прочитайте характеристику балу вище, подивіться приклади з життя, як у більшості дітей (!), і ОТРИМАЄТЕ ОДИНИЦЮ. Так, ваша дитина і ви гідні одного балу відповідно до характеристики «1» балу – початковий рівень (П).
Тепер стосовно нововведень. Пропонується в початковій школі прибрати 12-бальну систему і залишити рівневу градацію. В принципі, ми і так йшли в руслі цих рівнів, адже оцінки/бали від 7 до 9 – це достатній рівень – «Д»; 10-12 балів – високий рівень – «В». Але ось в чому заковика – пропонують буквене «оцінювання»:
П – початковий рівень
С – середній рівень
Д – достатній рівень
В – високий рівень.
Очевидно, що рівня чотири, тобто звужується маржа оцінювання: в радянській школі було 5, до цього працювали – 12, а тепер виходимо на 4. Я зараз не говоритиму про збіг букв «П» і «Д», що створить багато проблем і в журналах, і в змінах у них, я більше акцентую увагу на можливому буквеному спрощенні та лексичній трансформації букв у категорію учнів. Раніше були двієчники, а зараз як? «Початки» або П++++++++ (пролісок)? Чи вчишся на «Д», означає – ти д+++++ (дитина)))).
У 1-2 класах введено вербальне оцінювання. Але якщо виходити з логіки законодавчого постулату про академічну свободу вчителя, то й оцінювати вчитель може виходячи зі свого досвіду (педагогічній доцільності) і за узгодженням з усіма учасниками освітнього процесу (батьками і учнями) за різними формами (рефлексивне, есе, картки самооцінювання, інтерв’ю, папки успіху), в тому числі і за бальною системою. Вважаю, що оцінювання треба вводити вже в першому класі, оскільки іграшки в дитячий сад при зміні статусу дитини призводять до додаткової інфантилізації та розмитості критеріїв і підходів до оцінювання діяльності молодшого школяра. Проте, я підкреслюю, вчитель сам може/має визначати необхідність, частотність бального оцінювання і не входити в раж тотального ранжирування на догоду батьківським стереотипам.
Що стосується старшокласників, то я взагалі схильний до думки, що найоптимальнішим форматом оцінювання по більшості предметів повинно бути тільки тематичне (підсумкове). Вся ця архаїка з поточним оцінюванням, сподіваюся, коли-небудь трансформується в просту схему «залік/не залік» – дитина або знає, або не знає (в умовах дистанційної освіти – це взагалі доречно).
Проте повернемося до реалій і нововведень. Серед компонентів форматів оцінювання ми використовуємо такі види: формуюче, поточне, тематичне підсумкове, завершальне. На мою думку, подібне ускладнення і нагромадження призводить до неправильного розуміння цілей і завдань оцінювання, що ускладнює комунікацію і рефлексію процесів навчання. Оцінці приписують не сприймані/прийнятні функції, оскільки до цих пір не досягнутий консенсус в значущості оцінювання і предметності – оцінка це констатація чого? Це тема окремого обговорення, одне лише відзначу: кожен психотип учителя/батька вносить своє розуміння оцінювання – від покарання до поблажливості, від частотності до релевантності (що іноді заважає корелювати із загальним середнім показником по країні і по міжнародній сітці оцінювання. ЗНО і PISA частково підтверджують цю тезу).
І ще деякі моменти так і залишилися для мене не зовсім зрозумілими. Цитую: п. 9 (Змін до Критеріїв оцінювання* – далі Змін): «Якщо рівень результатів навчання учня (учениці) визначити неможливо з якихось причин, у класному журналі та табелі навчальних досягнень, свідоцтві досягнень робиться запис «не атестований (а) (н/а)». Це як розуміти – неможливо з якихось причин???? При сучасних перспективах дистанційної освіти у значної частини дітей може бути н/а (а якщо ні, то хтось когось обманює).
Якщо прочитати наступний пункт Змін індиферентно, без прив’язки до інклюзії: «п. 10 При оцінюванні рівня сформованості предметних компетентностей учнів з особливими освітніми потребами вилучаються ті складові (знання, вміння, види діяльності та інше), опанування якими є утрудненим або неможливим для учня з огляду на труднощі функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я», то я дозволю собі таку жорсткість: у нас половина учнів підпадають під «вилучення складових» і без інклюзії. І це теж окремий предмет обговорення – держава, суспільство, батьки ПРИХОВУЮТЬ реальний стан здоров’я дітей, їх здатність до навчання, і ДЕЗІНФОРМУЮТЬ учителів щодо інтелектуальної та фізичної сфери дитини. Учителі, фахівці готові до серйозної, чесної та жорсткої дискусії, проте….
Оцінювання дитини для мене – найскладніший фрагмент педагогічної діяльності, і нововведення МОН не додадуть мені ясності в цьому важкому питанні. Знову повторю: вчителі та батьки мають більше довіряти один одному та досягти домовленостей та об’єктивності оцінювання діяльності дитини. Адже нещирість кожної сторони шкодить усім учасникам освітнього процесу. Краса оцінки не робить дитину щасливішою, а ось чесність і щирість дорослих дозволяють їй бути захищеною й упевненою в належній участі дорослих у долі та становленні маленького громадянина.
Останні коментарі