Булінг: як розпізнати

Продовжуємо висвітлювати тему цькування серед дітей. Цього разу сімейний психолог Юлія Букіна розповідає про ознаки булінгу, наводить критерії, що дозволяють розпізнати жертву та агресора. 

Прояви булінгу дуже різні та не завжди помітні на перший погляд. Тож давайте розглянемо детальніше, які форми може мати цькування, щоб краще розуміти ситуації, в яких опиняються наші діти.

Отже, фізична агресія, або прямий булінг, – це удари, штовхання, плювання, кусання, щипання, обзивання, залякування, доторки сексуального характеру, жорстокі жарти, утискання через соціальний статус, релігію, расу.

Непряме цькування, або пасивно-агресивна поведінка, – це ізоляція, виключення з колективу, непристойні жести, ненависний погляд, ранжування кращих та гірших, написання графіті, поширення пліток.

Найбільш розповсюдженими проявами цькування є вербальні обрАзи – обзивання, глузування, погрози, залякування та шантаж, ігнорування, кібербулінг (тобто цькування в Інтернеті, у соцмережах), плітки. Так булінг проявляється у 70 % випадків. А от віднімання грошей, їжі, особистих речей, навмисне псування майна, фізичне насилля та завдання тілесних ушкоджень складають третину випадків.

Дорослі часто не бачать ознак цькування, бо діти-агресори воліють нападати на жертву у коридорах на перервах, у роздягальнях, у туалетах або навіть поза школою, по дорозі додому чи до школи. Тобто найрозповсюдженіші прояви булінгу зазвичай залишаються поза зоною уваги вчителів та батьків.

До того ж у нашому суспільстві поширені деякі стереотипи, що заважають своєчасно та адекватно реагувати на ситуацію самій жертві та її оточенню. «Завдяки» таким стереотипам дуже часто ознаки цькування не розпізнаються на початку, коли вирішити проблему можна з найменшими втратами.  Наприклад, «хлопчики не плачуть», «чоловіки не розпускають соплі», «ти чоловік, ти сильний, з усім впораєшся» тощо. Зазвичай ці стереотипи стосуються хлопчиків, тому більшість з них соромиться скаржитися або звертатися по допомогу.

Ще одним з факторів, що впливають на несвоєчасне виявлення цькування, є жорстка, беземоційна атмосфера у родині. Тут перешкодою стають сімейні сценарії. Наприклад, у родині не прийнято ділитися враженням про події минулого дня, обговорювати свій настрій, почуття. Чи знову спрацьовують стереотипи, але вже дещо інші – «досить жалітися, ти ганчірка або чоловік?», «матусин синок», «досить про нього/неї піклуватися, нехай сам/сама все вирішує», «годі сидіти за маминою спідницею», «ми тебе годуємо, взуваємо-одягаємо, а школа нехай вчить та все інше робить». В результаті дитині нема кому поскаржитися, нема до кого звернутися по допомогу у випадку чогось. Такі ситуації стосуються як хлопчиків, так і дівчат.

Тому важливо знати ознаки булінгу та помічати тривожні зміни у поведінці дитини. Батькам треба насторожитися, якщо:

  • у дитини часто або завжди поганий настрій, вона пригнічена, тривожна, плаксива. І навіть улюблені речі або справи не можуть цьому зарадити;
  • з’явилися страхи, нічні жахи;
  • почалися проблеми з їжею – відсутність апетиту або, навпаки, «заїдання» стресу;
  • дитина демонструє категоричне небажання йти до школи. Можливі прогули уроків, відмова обговорювати причини;
  • дитина симулює хворобу, аби залишитися вдома. Втім, можуть з’явитися і справжні проблеми зі здоров’ям. Діти часто «ховаються» у хворобі від нестерпних ситуацій;
  • на тілі є синьці, подряпини, але дитина не може «пригадати», як  впала або забилася;
  • почастішали випадки пошкодження одягу дитини та особистих речей. Або стали «губитися» речі та кишенькові гроші;
  • з’явилася роздратованість, агресія у поведінці – зазвичай по відношенню до слабших за себе (домашніх тварин, молодших братів, сестер, бабусі);
  • у дитини зникли друзі, вона припинила спілкуватися з однолітками, запрошувати їх до себе в гості (якщо раніше це робилося).

Поодинці ці ознаки не є свідченням булінгу, вони можуть сигналізувати про інші дитячі проблеми. Але якщо ви спостерігаєте більшість цих ознак протягом певного часу – треба бити на сполох, ваша дитина, ймовірно, є жертвою булінгу.

Отже, ми з’ясували, що може вказати на жертву цькування. А чи можна якось вирахувати агресора? Так, є деякі ознаки, які можуть опосередковано вказати, що дитина схильна ініціювати цькування. Адже агресор не завжди походить з соціально неблагополучної родини.

Отже, батькам треба уважніше придивитися до дитини, якщо:

  • вона завжди була занадто агресивна, різка та зухвала, могла грубіянити. Або ці ознаки з’явилися нещодавно;
  • у взаєминах з однолітками дитина любить командувати та маніпулювати;
  • судження щодо навколишнього світу та людей у дитини дуже категоричні – тільки так або ні, тільки добре або погано, тільки біле або чорне, ніяких напівтонів та послаблень;
  • дитина вибірково ставиться до людей і до вибору друзів;
  • у спілкуванні дитина часто використовує глузування, підступні жарти, образи та не помічає цього;
  • у дитини нестабільні відносини з друзями. Вона то часто свариться з ними, то знаходить нових, бо старі «не такі, як треба».

Навіть якщо ваша дитина виявилася одним із призвідників цькування, не поспішайте її карати та звинувачувати. Пам’ятаєте попередню статтю? Це проблема усієї системи, і окремого винуватця немає.

За правилами системи, як нема одного винуватця, так нема і одного постраждалого – потерпають усі учасники. І в першу чергу жертва. Вона відчуває приниження та відкидання. Страх незахищеності та нескінченності насилля. У дитини занижується самооцінка, руйнується почуття власної гідності. Емоційний стрес призводить до погіршення здоров’я та появи нервових та психосоматичних хвороб. З’являється депресивний настрій, інколи навіть суїцидальні думки. Психологічна травма, викликана цькуванням, може даватися взнаки й у дорослому житті людини.

Агресори страждають також. Отримуючи досвід безкарності за свої вчинки, побувавши на місці ляльковода, скуштувавши найсильнішого наркотику в світі – влади над іншими, – нападник натомість отримує огрубіння почуттів, емоційну черствість і як наслідок – неспроможність вибудовувати міжособистісні відносини. У агресора закріплюються патологічні риси характеру та антисоціальна поведінка. Наслідки таких «надбань» уявити не складно, але сумно.

Свідки, заручники свого безсилля, від нього ж і потерпають. Стрес від власної безпорадності, страх від беззахисності перед владою та безжальністю натовпу переростають у відчуття своєї нікчемності. Сором за свій страх, бездіяльність та малодушність заганяє дитину у кут, знижує її  самооцінку та самоповагу.

Будь-яку ситуацію легше попередити, аніж виправити її наслідки. Тож приділяйте увагу один одному і помічайте негаразди ще у зародку.

 

Будьмо уважнішими,

психолог Букіна