Булінг: все, що потрібно знати

Цим матеріалом ГО «Освітній Маркер» розпочинає цикл статей на тему булінгу, автором яких є сімейний психолог Юлія Букіна. Вона не просто розповість про це явище, пояснить його причини, але й надасть практичні поради та рекомендації щодо того, як припинити цькування.   

Що це

            За англійським словом «булінг» ховається знайоме нам усім цькування. Тож давайте розберемося, що то таке. Цькування – це переслідування одного з членів колективу, що відбувається грубим, агресивним чином. Образи, погрози, глузування, наклеп, бойкот, ігнорування, ізоляція – це психологічні прояви цькування. А ось побиття, переслідування, псування або крадіжка майна – то вже фізична частина булінгу. Напевно,  деякі з вас були свідками таких ситуацій у свої шкільні роки. А фільм «Опудало»  («Чучело» в російськомовному варіанті) Ролана Бикова, знятий за однойменною книгою Володимира Железнякова, дивилися майже всі. Жорстока, неприємна, але обов’язкова до перегляду стрічка. Щоб перемогти, ворога потрібно знати в обличчя. Тому далі я буду давати відсилання до книжок та фільмів на цю тему.

   Де це може статися

            Цькування може відбуватися у будь-якому колективі, починаючи зі старших дошкільнят та закінчуючи групами дорослих людей. Але найжорстокішим та найстрашнішим за своїми проявами, способами вигадливості та труднощами у припиненні є цькування у середній та старшій школі. І далі ми з’ясуємо, чому саме так відбувається.

Менші діти вчиняють так рідко, бо вони ще «не зіпсовані», і дуже велику роль тут грають дорослі, що  їх супроводжують (вихователі, педагоги, тренери тощо).

У дорослих групах цькування зустрічається також, але значно рідше. Бо тут працюють «дорослі» способи взаємодії, але це вже зовсім інша історія.

Чому це відбувається

 Щоб усвідомити причини цькування, давайте звернемося до наукових фактів.

Так, згідно з віковою психологією, для дітей 7-11 років найважливішим психологічним надбанням є прагнення до самоствердження.  А також прагнення до визнання з боку вчителів, батьків та однолітків, пов’язане з успіхом у навчанні. Далі, крокуючи до підліткового віку (з 10-11 по 14-15 років), прагнення до самоствердження лишається і навіть посилюється. Але «відпадають» вчителі, батьки та навчання! Так-так, це підліткам вже не цікаво. Лишається самоствердження у референтній  групі, тобто у групі значущих, собі подібних людей. Своїх однолітків, однокласників, одногрупників тощо.

І ось тут найголовніше! Якщо школа  націлена не тільки на оцінки та рейтинги, а може чимось зацікавити дітей, згуртувати їх навколо чогось… Якщо атмосфера у школі та у класі спокійна, вчитель толерантний до всіх дітей та небайдужий до їх запитань… Якщо діти об’єднані спільною ідеєю або справою… Якщо кожному учню приділяється увага… Тоді шансів знайти тут цькування дуже мало.

Інша справа, якщо  у школі панує суха атмосфера та формальне ставлення до дітей… Якщо найважливішим тут є навчання та оцінки (пам’ятаєте – те, що зовсім не цікаво підліткам)… Якщо в класах панує роз’єднання та байдужість…

Інстинктивний потяг до згуртованості, потреба бути у зграї сильніша за все у цьому віці. І діти знайдуть привід зробити це. Навіть якщо це буде не «за щось». Навіть якщо це буде «проти». Проти КОГОСЬ! Дуже швидко зникає негативний контекст, але залишається таке бажане почуття належності до зграї, відчуття «Я свій!», «Ми разом!». Книга Вільяма Голдінга «Володар мух» саме про це.

Хто учасники

            Учасників цькування можна розділити на три групи – агресор, жертва, спостерігачі. Так-так, у цьому процесі обов’язково є спостерігачі. Байдужі спостерігачі. Саме з їх мовчазного невтручання відбуваються найстрашніші речі у цьому світі. І у випадку з цькуванням саме байдужі дорослі – вчителі, вихователі, батьки – дозволяють дітям кривдити один одного! Чому, спитаєте ви?

Через небажання робити будь-що, і робити це тривалий час та методично. Через непрофесіоналізм, тобто невміння та нездатність розібратися в тому, що відбувається. Через професійну деформацію – у такий збочений спосіб мати владу над дитячим колективом. Це щодо вчителів.

А ще через свою безпорадність у якості матері або тата. Через емоційний холод, через гонитву за грошима та неуважність один до одного. Це про батьків.

А ще через страх зайняти місце жертви («Краще сьогодні ти, ніж завтра я!»). Через бажання бути з усіма, навіть такою ціною. Через свою безпорадність і відсутність підтримки. Це про дітей.

Стати жертвою може кожна дитина, яка ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ! І не обов’язково ця відмінність погана. Дитина може бути занадто розумною або просто пухкенькою, у неї можуть бути окуляри або зношені туфлі, вона краще за всіх знає геометрію або має смішну ходу. Будь-що. І навіть якщо дитина може дати відсіч, це нічого не змінить. Дитина стає жертвою тільки у тому колективі, де є певна атмосфера і усі ролі розподілені. І роль жертви у тому числі.

Починає цькування «темний» лідер колективу. Це ущербна дитина, котра не мала та не має любові. Часто вона піддається насильству деінде (вдома, на вулиці), а в школі намагається отримати компенсацію. Помститися, показати, що вона також може бути сильною. У цієї дитини занизька самооцінка, немає ніяких успіхів, можливості самоствердитися в інший спосіб. У неї є свої недоліки, вона слабка та дуже боягузлива. А ще така дитина дуже боїться опинитися на місці жертви. «Кращий захист – це напад!». І тому вона нападає першою. І якщо її не зупинить свідомий небайдужий дорослий, якщо підтримає «своя зграя», тоді вона досягне своєї мети. Цькування починається…

Що робити

            Складне питання про складну ситуацію. Але вирішити її, прибравши жертву з колективу, не вийде. Бо булінг – це складний груповий процес, і вплив кожного учасника є важливим. Тому і робота з припинення цькування – це робота з усіма дійовими особами. Це довготривала робота з кожною дитиною з класу. З агресорами і з жертвою. Це робота з вчителем та з педагогічним колективом школи. Це робота з батьками зокрема та з сім’ями в цілому.

Тут дуже важлива профілактична робота щодо запобігання таких ситуацій. І вона також не має єдиного алгоритму. Це різноспрямована робота з дітьми. І колективна, і індивідуальні заняття. Це проведення спеціальних тренінгів для вчителів. І їх вже проводять деякі спільноти, і це круто! Це обов’язкова робота з батьками у різних напрямках.

Головне – робити кроки вперед, великі та маленькі, до подолання та запобігання таких випадків. Щось робити. Бо, пам’ятаєте, з чого починаються найстрашніші справи? Так, не будемо байдужими…

Докладніше про те, що робити у випадку цькування, поговоримо в окремих статтях. Я надам поради для всіх, хто напряму чи опосередковано причетний до булінгу.

P.S. Ще одна книжка на цю тему. Усім відома епопея про Гаррі Поттера також про цькування. Не замислювалися? А придивіться уважніше.

Будьте небайдужими,

психолог Букіна