Новий матеріал може змусити дітей почуватися, як у тумані. Журналістка з Нью-Йорка Пейдж Татт, яка пише про освіту, пропонує в своїй статті на освітньому порталі Edutopia п’ять метакогнітивних запитань, які школярі можуть використовувати, щоб знайти свій шлях і стати більш незалежними учнями. Публікуємо переклад цієї статті.
Зустріч з новим матеріалом — це майже щоденне явище на уроці, але школярі не завжди розуміють, як нові знання пов’язані з тим, що вже було розглянуто, — або як важливо осмислювати навіть те, що вони знають. Для багатьох дітей вивчення нової теми на уроці може здаватися просто ще однією абстрактною ідеєю чи концепцією на додачу до попередніх, ще однією річчю, яку треба опанувати чи запам’ятати для тесту, або пояснити в письмовому завданні.
Але розуміння того, як ідеї та знання надбудовуються одне на одне, як вони утворюють певний континуум, що простягається через теми і рівні та з’єднується з наявними базовими знаннями, сприяє більш глибокому, більш ефективному навчанню. Також дуже важливо, що учні беруть на себе відповідальність за власне навчання.
Багато вчителів зосереджуються на тому, щоб прищепити дітям метакогнітивні звички активно відрефлексовувати свій навчальний процес, аби розвивати їх як самодостатніх учнів. Але так само важливо навчити учнів опановувати новий матеріал таким чином, щоб вони бачили, як він вписується в конструкцію того, що вони вже знають, як він закріплює поняття або виявляє прогалини в їхніх знаннях.
Ось п’ять запитань — натхненних твітом від TeachThought, а також роботою кількох авторів Edutopia — щоб допомогти учням сформувати метакогнітивні звички оцінювати новий матеріал та розуміти його, сприяючи їх розвитку як компетентних, незалежних учнів.
- Що привернуло мою увагу? Що викликає у мене питання?
Коли учні стикаються з новою інформацією на уроці математики Енн Янг у середній школі King в Портленді, штат Мен, вона просить їх виконати вправу «Я помічаю, мені цікаво». Вони починають з того, що просто витрачають кілька хвилин на знайомство з матеріалом і відзначають, що зачепило їхню увагу. «Це допомагає їм уповільнитись і по-справжньому зосередитися на тому, що перед ними», — каже Янг. «Вони пишуть про те, що помітили, а потім повертаються й розмовляють із сусідом, щоб підкреслити та привернути увагу до речей, які вони, можливо, пропустили». Даючи учням час подумати самостійно та поставити запитання про новий матеріал, Янг навмисно надає їм можливість критично до нього поставитися. Вона завершує вправу, запитуючи учнів, що їх зачепило – це дозволяє їй побачити, де діти можуть потребувати подальших інструкцій, та спонукати школярів замислитися над власними прогалинами в знаннях.
Змусити дітей ставити собі подібні запитання є ключовим моментом. Коли вчитель питає клас «Що тут привертає увагу?» замість того, щоб дозволити учням запитати, це немовби сигнал, що є «щось, що ви вже помітили як учитель і хочете знати, чи бачать вони це теж», – пише педагог Террі Хейк. Це ніби меседж, що «якщо вони бачать це, вони розумні, а якщо ні, вони можуть продовжувати гадати, про що ви думаєте», — пояснює він. «Це децентрує не тільки учня, але й зміст, перетворюючи процес на відволікаючу гру в кішки-мишки».
- Які терміни для мене нові, а які мені знайомі?
Те, що учні думають, що вони знають, і те, що вони насправді знають, не завжди збігається; дослідження показують, що діти часто переоцінюють, наскільки добре вони розуміють зміст і наскільки вони підготовлені до тестів або іспитів. Але активна рефлексія, коли учні стикаються з новим матеріалом, може допомогти — їм слід шукати прогалини в своїх знаннях, перевіряти свої припущення щодо предмета та міркувати, як їхнє мислення синхронізується з новою інформацією.
Щоб допомогти вивчити нові словникові терміни, Ребекка Альбер, викладачка Вищої школи освіти Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA), пропонує кожному студенту в її класі створити діаграму, де вони записують ключові терміни або поняття з нового розділу та ранжують їх як «знаю це», «начебто знаю» або «не знаю взагалі». На цьому ж папері студенти потім намагаються дати визначення термінів, які вони позначили як ті, які знають або начебто знають. Це дає Альбер своєрідну дорожню карту, на чому вона має сфокусувати свої інструкції, а студентам – чіткіше уявлення про те, де їм потрібно більше працювати.
- Як це пов’язано з тим, що я вже знаю?
Початок нової теми – це чудова можливість для учнів глибше подумати, як те, що вони вивчають, може бути пов’язано з попередніми знаннями, зміцнюючи як нові знання, так і забезпечуючи огляд старого матеріалу. Це має сенс, і учні повинні регулярно зупинятися, щоб поміркувати і поставити собі запитання: як те, що вони вивчають, вписується в їхню існуючу структуру знань.
Один зі способів зробити це – намалювати концептуальну карту, каже консультантка з питань освіти Кріпа Сундар. Концептуальні карти — наочні діаграми, які показують взаємозв’язки між ідеями та інформацією, — можуть допомогти учням організувати й структурувати те, що вони знають, і спонукати до створення глибших і багатших зв’язків.
«Студент, який вивчає бактерії, може створити концептуальну карту, яка включає будь-які відповідні ідеї, наприклад, конкретні типи бактерій («Helicobacter pylori») або способи їх опису («одноклітинний організм»)», — пише Сундар. «Цей макет дозволяє учням визначити, що вони знають і де є прогалини, на додаток до зв’язків між поняттями».
- Які у мене супутні питання?
Багато учнів соромляться ставити запитання або не пов’язують своє відчуття розгубленості з потребою в додатковій інформації. Щоб змусити своїх учнів «визначити те, що їх бентежить, а потім прийняти, працювати над цим і боротися з цією плутаниною, коли вони беруть участь у навчальній діяльності», Кімберлі Д. Таннер, професор біології Університету Бейлора, регулярно просить дітей заповнити індексні картки, відповідаючи на запит: «Що мене найбільше спантеличило в матеріалі, який вивчався сьогодні на уроці?». Таким чином дослідження «найнезрозумілішої точки»— місця, де все стало заплутаним чи складним для учнів, — або швидка перевірка помилкових уявлень, може стати потужним інструментом для дітей, щоб визначити, де їм бракує ясності.
«Для багатьох учнів це незвичний досвід, коли викладач пропонує їм поділитися сум’яттям вголос», — пише Таннер. «Регулярне використання «найнезрозумілішої точки» в класах задає тон, що нерозуміння є частиною навчання і що проговорювання незрозумілого робиться не лише для того, щоб інформувати вчителя, а й для того, щоб інформувати самих учнів; діти можуть використовувати виявлені незрозумілі місця для стимулювання самостійного навчання або для створення діалогу на оглядових сесіях».
- Чому ця ідея важлива?
Коли вчителі регулярно спонукають учнів думати про те, чому важливо вивчити нову концепцію чи навичку, або як вони пов’язані з реальним світом, це допомагає дітям знайти власні зв’язки з матеріалом і «додати власне бачення» – таким чином це дає їм зрозуміти, навіщо вони це роблять, пише вчителька англійської мови восьмого класу Кетлін Бічборд. «Якщо ви виділите час на пошук і додавання внутрішньої мотивації, це гарантує, що залученість учнів стане невід’ємною частиною навчального процесу. Що тут найприємніше? Зосередження на внутрішній мотивації дасть учням бажання, дисципліну та відданість навчанню».
Учні можуть відповісти на це запитання письмово у зошиті або шляхом швидкого обговорення в класі. Графічні органайзери також можуть бути корисними, каже Ребекка Альбер, оскільки вони дають основу, щоб «направляти та формувати мислення учнів», і дозволяють їм вилучати та впорядковувати важливу інформацію з нового контенту.
«Деякі студенти можуть відразу включитися в обговорення, написання есе або синтезування кількох різних гіпотез, не використовуючи якийсь графічний органайзер», – пише Альбер. «Але багатьом нашим учням зручно його використовувати, коли доводиться читати складний текст або зустрічатися з новою інформацією».
Останні коментарі