Поки лунають вітання в бік переможця цьогорічної премії Global Teacher Prize Ukraine Артура Пройдакова, який викладає українську мову й літературу в приватній школі Києва, ми не забуваємо про інших учасників конкурсу.
Напередодні фіналу харківські номінанти премії – фіналістка Лідія Насонова та півфіналіст Владислав Кронгауз – розповіли в інтерв’ю Українському радіо Харків про свій досвід впровадження інновацій в освіті та пристосування до роботи в дистанційному форматі. Чи заздрять колеги їхньому успіху? Наскільки академічно вільний педагог у приватній і комунальній школі? Як найкраще привітати викладача з Днем вчителя – за версією самих учителів? Слухайте запис програми за посиланням.
А ми публікуємо декілька тезисів з інтерв’ю.
«Класно-урочна система, яка існує вже понад 500 років, запропонована ще Яном Амосом Каменським, вона себе віджила. Які б не були класні підручники (зараз я сам в себе камінь кидаю, бо сам їх створюю), вони не можуть повною мірою забезпечити інтерес і розуміння, в моєму випадку, – історії. Це має бути якийсь практичний компонент, щоб дитина була активним учасником цього процесу. І от саме використання гаджетів стало для нас такою умовою», – каже вчитель всесвітньої історії й історії України Харківської спеціалізованої школи № 3 Владислав Кронгауз.
«Дистанційка – вона підсвітила нам ту не те що проблему, ту нагоду, яка вже давно визрівала. Тобто онлайн-освіта – вона вже давно назрівала, але через ковід ми набагато швидше до неї прийшли», – констатує вчителька української мови та літератури і зарубіжної літератури однієї з приватних шкіл Харкова Лідія Насонова. І додає:
«Зараз є можливість працювати офлайн, бути з дітьми в класі – і це круто. Але, на мою думку, все одно дистанційна освіта нікуди від нас не піде, ми залишимося з нею, і в якомусь адаптивному форматі будемо продовжувати ось таке змішане навчання. Тому що це нові можливості – в першу чергу для дітей. Вони більше не прив’язані до місця свого проживання, до одного конкретного викладача, до його подачі. Якщо не подобається або нецікаво, незрозуміло в умовної Марії Іванівни, вони знаходять умовну Олену Юріївну і дивляться, як вона викладає. Тому потрібно дивитися на дітей і шукати той баланс. Зараз всі говорять – який жах, кліпове мислення, діти не можуть довго сидіти, читати. Можливо, їм це і не потрібно, можливо, ми можемо міксувати різні види завдань».
«Головний сенс навчання – щоб дитина побачила, що їй цікаво, щоб вона всебічно намагалася розвиватися і шукати себе. Якщо ми говоримо про дистанційний формат, то дуже важливо розуміти, що вчитель – він є модератор, організатор процесу, він не є активним лектором, не є людиною, яка наставляє, повчає. Ні! В тому-то і справа, що чим більше помилок буде зроблено, чим більше дитина їх побачить, чи більше вона їх потім проаналізує, тим більшим буде її успіх», – переконаний Владислав Кронгауз.
Останні коментарі