Істерики та неслухняність – психолог про вплив карантину на дітей

Погіршення поведінки дітей на карантині відзначає більшість батьків. У декого вимушена ізоляція негативно відбилася навіть на здоров’ї: з’явився нервовий тік, проблеми з очима, повернулася звичка гризти нігті. Аналізуючи випадки зі своєї професійної практики та скарги батьків, дитячий і сімейний психолог Юлія Букіна констатує: висновки невтішні. Знадобиться багато часу, щоб нівелювати наслідки впливу карантину на дитячу психіку. Далі – пряма мова фахівчині.

«Карантин, ізоляція, дистанційне навчання вплинули на дітей не найкращим чином. Більшість батьків відзначають погіршення поведінки дитини. Не усі, але чимало дітей перестають слухатися дорослих, їм важко дотримуватися певного режиму протягом дня – вчасно лягати спати чи виконувати свої обов’язки,  наприклад. Виникають складнощі з виконанням уроків та шкільних завдань: нема бажання вчитися, важко включитися в роботу, складно зосереджуватися. У дитини  часто псується настрій, трапляються істерики чи вередування з будь-якого приводу і без. І звичні способи вирішення таких ситуацій працюють погано або ж не працюють зовсім.

Спробуємо розібратися, чому так сталося. Дитяча нервова система та психіка незрілі та недостатньо стабільні. Навички саморегуляції та самоконтролю у дітей шкільного віку ще недостатньо сформовані,  а у дошкільнят вони тільки формуються. Дорослій людини ці механізми допомагають впоратися з нестабільністю та швидкоплинністю навколишнього світу, зберегти цілісною психіку та здоровою нервову систему. А для дітей таку підтримуючу роль відіграє режим дня та звичний розклад подій на тиждень. По-перше, це забезпечує дитині невимовне розуміння того, що світ постійний, зрозумілий, стабільний, а значить, безпечний. По-друге, певна послідовність, структура протягом дня, протягом тижня, чітко обумовлена та обов’язкова до виконання програма допомагають дитині вибудовувати внутрішню структуру. Тобто розуміння правил і здатність їх підтримувати, навички застосування  знайомих правил у нових умовах та, навпаки,  вміння складати простий план дій та виконувати його.

Але хіба вдома під час карантину немає правил та режиму? Давайте будемо чесними: жорстко дотримуватися режиму на карантині мало кому вдається. Ні, це не про те, що діти цілісінький день б’ють байдики та їдять смаколики, коли їм забажається. А скоріше про те, що сьогодні можна лягти спати пізніше, та й завтра теж. І прокинутися  не завжди вдається зранку. Уроки не у всіх школах проводились щодня і за реальним повним розкладом. Та й домашнє завдання можна зробити завтра за два дні загалом. Комп’ютер і телевізор дивитися можна не як завжди, одну годину на день, а значно більше. Ну і так далі. Наслідки таких карантинних реалій тепер бачимо у поведінці дітей.

Ще один негативний карантинний вплив – ізоляція від вражень. Наш мозок влаштований таким чином, що для ефективної роботи йому потрібні не тільки поживні речовини та відпочинок. Мозок потребує різноманітних вражень від усіх органів чуття, тобто інформацію від очей, вух, носа, смакових аналізаторів, тактильних і рухових рецепторів.

Як це реалізується у дітей? Це різноманітні ігри у різних середовищах – і в піску поритися, і на велосипеді поганяти, і на дерево з друзями видертися. Це прогулянки старими улюбленими та новими цікавими маршрутами в парку, коло річки, в лісі, по місту. Це відвідування екопарку, виставки чи кінотеатру. Це спілкування з друзями – у школі, у дворі,  у гостях.

Карантин  позбавив цього всього. Не можна сказати, що вражень вдома зовсім немає. Звісно ж, є. Але вони дуже одноманітні і не завжди корисні. Це я про надмірне користування комп’ютером і гаджетами. При цьому з великим перевантаженням працюють очі, а інші органи чуття майже не задіяні. До того ж, електромагнітне випромінювання екрану роздратовує та збуджує роботу нервової системи. А якщо у дитини є особливості розвитку чи якість психічні функції потребують корекції,  надмірне захоплення гаджетами може призвести до відкату, тобто втрати важливих  навичок і вмінь.

Перебування в обмеженому просторі квартири позбавляє дітей змоги порухатися, побігати і реалізувати природну потребу розрядки, зняття напруження, активного відпочинку.

Емоційне напруження дорослих членів родини чи інших родичів теж має здатність передаватися дітям. А діти не вміють керувати своїми емоціями. І це відображається на їхній поведінці.

Найбільше постраждали діти з неврівноваженою слабкою нервовою системою. На фоні карантинних буднів у них можуть загострюватися або повертатися хронічні захворювання, такі як заїкання, тіки, інші невротичні розлади тощо. А діти з особливостями розвитку, які потребують постійної корекційної підтримки, зазнали невиправного збитку. Бо в таких випадках згаяний час надолужити можна не завжди. Але це вже тема окремої статті».