Навчання та життя в онлайні: як захистити дитину від кібербулінгу

Хейтинг, секстинг, флеймінг, грифінг – це не просто модні заморські слівця. Це буденні явища інтернет-реальності, в якій сьогодні живемо ми та наші діти. На продовження рубрики #вижитиукарантині психолог Юлія Букіна підготувала для батьків корисний лонгрід про те, як убезпечити школярів від кібернасильства.

У карантинних реаліях ми майже позбавлені живого спілкування, не зустрічаємося у наших звичних середовищах – школах, технікумах, інститутах, на роботі. Але спілкування триває, воно перемістилося в онлайн. Наші діти проводять багато часу в Інтернеті, спілкуючись із друзями та навчаючись. І так само, як у звичайному житті, їх там може підстерігати небезпека. Бо там, де є спілкування, є ймовірність появи булінгу. Стати жертвою онлайн-цькування може будь-хто. Пам’ятаєте нещодавні новини про вчителів Всеукраїнської школи онлайн, коли за помилки в ефірі вони зазнали психологічного тиску, образ та навіть отримували погрози на свою адресу? Тож давайте розберемося, що таке кібербулінг і як його попередити.

До кібербулінгу в широкому сенсі (метакібербулінгу) відносимо всі психологічні небезпеки в інтернет-середовищі, які діють як тиск, спрямований на персональне враження людини або групи людей, і відповідають основним критеріям булінгу (навмисність, тривалість-повторюваність і нерівність).

Варто розрізняти систематичне кіберцькування та поодинокі прояви агресії з використанням гаджетів та електронних технологій. Буває, що прояви агресії є ситуативними, тобто як реакція на якісь конкретні подразники.  Але за деяких умов поодинокі випадки агресивної поведінки можуть призводити до більш глобального та систематичного й жорстокого перебігу подій.

Зараз розрізняють такі прояви кіберагресії: хейтинг, тролінг, флеймінг, кібербулінг і кіберсталкінг, іноді вони доповнюються такими формами, як грифінг і секстинг.

Кібербулінг – це цілеспрямована і повторювана шкода, що завдається комусь із використанням інтернет-технологій, комп’ютерів, гаджетів та інших електронних девайсів.

Тролінг – це ситуації, коли саме агресори публікують негативну, тривожну інформацію на сайтах, сторінках соціальних мереж.

Хейтинг – це негативні коментарі та повідомлення, ірраціональна критика на адресу конкретної людини або явища, часто без обґрунтування своєї позиції.

Флеймінг – це спалах образ, публічний емоційний обмін репліками, часто розгоряється в чатах і коментарях у соцмережах. Оскільки це відбувається публічно, велика кількість людей може спонтанно підключатися до образ однієї зі сторін конфлікту.

Кіберсталкінг – використання електронних комунікацій для переслідування людини через повторювані повідомлення, що викликають тривогу і роздратування, а також через погрози вчинити протизаконні дії щодо неї або членів її родини.

Грифінг – це процес, в якому гравці цілеспрямовано переслідують інших гравців в багатокористувацьких онлайн-іграх. Їх мета – не перемогти в грі, а позбавити задоволення від гри інших. Таких геймерів легко можна впізнати: вони активно використовують лайку, блокують окремі області гри та відкрито шахраюють у грі.

Секстинг – це розсилка чи публікація фото- і відеоматеріалів з оголеними і напівоголеними людьми. Чим старші діти, тим вище ймовірність їх залучення в секстинг.

Як бачите, проявів кібернасильства багато. І стати жертвою у таких випадках може кожен. Але дорослі страждають від кіберагресії рідше, бо мають більш розвинені навички самоконтролю, частіше дотримуються правил спілкування та вміють вчасно його припинити.

На перший погляд кібербулінг видається не таким небезпечним, ніж насильство у школі. Адже достатньо просто вийти з Мережі – і все. Але ні.  По-перше, анонімність та безкарність агресора дозволяють йому проявляти свою жорстокість на повну. І з кожним новим проявом ступінь агресії та методи впливу ставатимуть ще жорстокішими. По-друге, інформація, що була сформована агресором, може розповсюджуватися по соціальних мережах, сайтах та інших ресурсах місяцями та навіть роками. Увесь цей час травмуючи дитину, виставляючи її на посміховисько, принижуючи знов і знов.. А вилучити  провокуючу інформацію з Інтернету досить складно та довго. Ще одна загроза кібербулінгу – агресія може виходити за межі Інтернету та проявлятися у реальному житті.

Тож онлайн-цькування, як і будь-який прояв булінгу, краще попереджати, ніж потім долати непрості та важкі наслідки.

Отже, які є  правила попередження кібербулінгу.

  • У розумних межах контролюйте використання дитиною Інтернету – лімітуйте час перебування, встановіть на ваш пристрій спеціалізовані  програми батьківського контролю, що обмежують доступ до потенційно небезпечних ресурсів. А також фіксують занадто велику кількість повідомлень або активностей на сторінці дитини.
  • Гарний варіант –  стати друзями зі своєю дитиною у соцмережах або підписатися на її сторінку. Так теж можна буде тримати руку на пульсі та розуміти загальний настрій, що панує в її онлайн-просторі.
  • Підтримуйте довірливі стосунки з дитиною, щоб вона не боялася звернутися до вас по допомогу у разі якихось негараздів.
  • Будьте уважними до емоційного стану своєї доньки або сина. Загалом (чи все гаразд з настроєм, як спить, як їсть, чи не погіршилося самопочуття) та після перебування в Інтернеті (чи не погіршився настрій дитини після спілкування з кимось у соцмережах чи після перегляду якогось контенту?).
  • Навчіть дитину правилам інтернет-спілкування. Попри інші моменти буде важливим таке:
  • не викладай в Мережу особисту інформацію про себе (номер телефону, адресу, відверті фотографії, інші особисті відомості);
  • – поважай інших учасників інтернет-простору – спілкування повинно бути дружнім, без принижень та образ.

Нагадайте дитині, що правила її особистої безпеки також діють в онлайні. Тобто не можна дозволяти іншим порушувати особисті кордони під виглядом випрошування інтимних фото або перегляду чужих інтимних фото, або розповідей про інтимні подробиці тощо.

  • Проінформуйте дитину про можливі випадки кібернасильства. Розкажіть, які негаразди можуть трапитися з будь-ким в Інтернеті, як це виглядає, на що треба звертати увагу, які дії інших користувачів припиняти на самому початку тощо.
  • Навчіть дитину правильно реагувати на образливі слова чи дії інших користувачів. Найкращий варіант – ігнорувати провокатора, не давати йому те, чого він прагне, а саме: бурхливу відповідь та емоції.  Далі – видалити свої дані з ресурсу, де зустрівся агресор. Щоб зробити це, у дитини має бути гарна самооцінка, впевненість у собі та своїх діях, відчуття прийняття та підтримки з боку родини, гаразди в емоційній сфері.

Як бачите, правила не надто складні. Але вони потребують регулярної, щоденної уваги до своєї дитини, спілкування з нею, підтримування контакту. І контролю – в розумних межах, звісно. Але воно того варте, бо це безпека наших дітей.

Будьмо уважними один до одного,

психолог Букіна