Чому діти стають булерами, або Один випадок з практики психолога

Накинулися гуртом і закидали камінням – це реальний випадок, після якого батьки юних кривдників повели їх до психолога. Звідки взялася ця жорстокість? Чому нормальні благополучні діти почали цькувати іншу дитину? Своїми роздумами про причини булінгу ділиться психолог ГО «Освітній маркер» Юлія Букіна, аналізуючи цей випадок із практики.

Імена всіх дітей змінено, далі – пряма мова фахівчині:

«Переді мною сидить Сашко. Йому десять. Русявий чубчик, кругленьке обличчя, охайно вдягнений. У Сашка є мама, тато та менша сестричка.  Хлопець непогано навчається, ходить на плавання та мріє стати будівельником.

Сашко одним із перших жбурнув каміння у спину Богданові. Як же так, нормальна ж дитина була?! Якої миті щось пішло не так?

Може, тоді, коли шестирічний Сашко, переглянувши фільм про Хатіко, довго та жалісно оплакував собачу долю. А його батько гримнув на сина: «Ану годі рюмсати! Чого ти киснеш? Це ж кіно, не насправді! Ти чоловік чи як? Справжні чоловіки не розкисають через такі дрібниці!».

Чи, може, тоді,  коли якось узимку вже школяр Сашко з мамою йшов кудись собі крижаними тротуарами. Поряд послизнулась та впала старенька у цупкому неохайному пальті. Сашко загальмував маму: «Ой, бабуся впала! Давай допомо…» «Ш-ш-ш! Скоріше, скоріше, он там дядьки йдуть позаду, хай вони підіймають! Нам нема коли, поспішаємо!». І потягла сина звідти подалі…

Чи ось Марат. Високий,  стрункий, смаглявий. Ховає карі очі під густими, як у дівчини, віями. Гарний. Ото буде дівчатам голови кружити! Чи вже? Йому ж майже 12.

Марат добре знається на біології. Птахів дуже  полюбляє. Кожної зими сам майструє  годівнички для синиць і горобців. Знає назви птахів латиною. Мабуть, буде ветеринарним лікарем.

Марат голосніше за всіх кричав: «Богдан жирный, поезд пассажирный! Жиробас-контрабас!».

Як прогледіли, що, коли?

Чи не тоді, коли мимоволі чув у розмовах батьків: «Уявляєш? Бачила Свєтку. Вона так розповніла, от корова жирна!» чи «Фу, вона купила дитині оті китайські капці! Фу, дешевка, як у такому можна ходити?!».

А може, тоді, коли маленький Марат приносив мамі свої перші наївні малюнки з гордістю в очах, дивись, мовляв, як гарно! Та чув у відповідь кинуте мимохідь «Ага, гарно», а зранку бачив свої роботи у цеберці для сміття.

Каті 10 з половиною. На свій вік дуже висока. Гарно вдягнена. Модна коротка зачіска. Живе з мамою та бабусею. Добре знає англійську. Допомагає бабусі та вміє пекти смачні млинці.

Катя тоді сказала: «Яка гидка куртка! Це ж не одяг, це шмаття брудне. Тож забруднимо його ще більше! Ану, хто перший?».

Як же ж так? Така хороша дівчинка! Де недогледіли?

Може, тоді, коли мама витратила всі заощаджені гроші на дорогезні модні джинси для Каті, а собі відмовила у нових черевиках? Так і проходила всю зиму у старих, два рази ремонтувала, старанно мастила кремом. Ну то й що? Дівчинка так просила, так просила! А тут ще такий стрес – батько пішов з сім’ї. Хай порадіє, а я вже якось обійдуся…

Чи може, раніше, коли Каті було чотири. Прабабуся попросила дівчинку гратися тихіше, але та показала старенькій язика та покричала на весь дім: «Баба – дура, баба –дура, баба – дура!». А що дорослі? Та нічого. «Катю, годі» – це від мами. А тато нічого не сказав, сховав усмішку за телефоном.

Ці троє разом з іншими дітьми гнали товстого незграбного Богдана, вбраного у куртку старшого брата, недовго. Бридкі слова разом із камінням, що летіло в спину хлопця, зупинив перехожий. Гримнув на весь двір: «Годі вже! Що ви робите? Зупиніться!». Та перехопив руку з камінням у одного з тих, що гнали.

Ось вони стоять і мовчать. На вигляд нормальні хороші діти. Чому ж поводяться так жорстоко? Чим завадив цій дворовій компанії  тихий товстенький Богдан?

Нема відповіді та пояснення…

Їхні батьки винувато й розгублено розводять руками: «Як же так сталося? Ми не вчили їх бути такими!».  І хочеться запитати у відповідь: «А який приклад показували? Що несвідомо транслювали?  Якими ВЧИЛИ бути?».