Щоб стати жертвою цькування, достатньо мати загострене почуття справедливості та підвищену емоційну чутливість. Принаймні, саме ці фактори зробили хлопчика Івана (ім’я змінено) легкою мішенню для однокласників, які своїми жартами і дражнінням перетворили його життя на пекло. Батьки дитини роками намагалися врозумити кривдників, вимагали від вчителів і адміністрації школи вжити заходів, але марно. Зрештою конфлікт все-таки вдалося розв’язати (як саме, читайте нижче). Це реальна історія з практики сімейного психолога Юлії Букіної, поділитися якою дозволили батьки Івана. Далі про цей випадок розповідає сама Юлія:
«Коли спілкуєшся з Іваном, одразу проймаєшся до нього симпатією та повагою. Гарно поставлена мова, правильно побудовані речення, вільне володіння зовсім не дитячим темами (наприклад, про сортування відходів або дозвіл на зброю!), ввічливість. Може, трошки нетерплячий. Та непосидючий. І непосидючі у нього всі частини тіла: якщо не ходить, то щось крутить у руках чи бовтає ногою. Але про це швидко забуваєш, бо з дитиною цікаво спілкуватися, та й хто без недоліків? Дорослі Івана люблять.
А от з однолітками якось не склалося ще змалечку. Нецікаво було Івану ганяти з іншими малюками по дитсадівському двору, а у школі він не розумів, що прикольного у запуску отих сучасних дзиґ. Аніме Іван не дивився, «залипати» у майнкрафтові світи не вистачало терпіння. Та й дуже чесний він був завжди. У випадку, коли можна промовчати та забути, Іван завжди вимагав, щоб було «по-чесному!», і голосив на весь світ.
Саме тут, у школі, все і почалося.
Діти не брали Івана в свої ігри – кому потрібен такий правильний, що аж нудить?
А ще виявилось, що він дуже кумедно сердиться, коли з нього жартують. Такий прикольний! Його стали провокувати, і досить часто. Спочатку ситуацію рятувала класна керівниця. Вона «гасила» провокації ще у зародку, приструнювала розбишак. Та коли класна керівниця звільнилася просто посеред навчального року (щось сімейне), а вчителі почали мінятися, як погода за вікном, шкільне життя хлопця перетворилося на пекло.
Івана постійно дражнили, провокували на емоційну відповідь. Його штрикнуть, обізвуть – та й геть. А він ще довго жаліється, бідкається, згадує. Й посеред уроку часто так бувало. Вчитель починає розбиратися, заспокоювати Івана або й увесь клас – і все, урок зірвано. Або ж заховають однокласники Іванові речі – чи пенал, чи щоденник, а він, бідолашний, шукає, бігає, хвилюється. Примітно, що цькувала Івана групка одних й тих же хлопчаків. А от поодинці з Іваном у них були майже дружні стосунки.
Злі «жарти» однокласників негативно позначилися на хлопці. Іван почав часто хворіти, за ліпшої нагоди пропускав уроки. Та й навчання стало даватися важче, погіршилися знання та оцінки. Воно й не дивно – як можна вчитися в атмосфері пригнічення та приниження?
Іванові батьки, звісно ж, приходили у школу. Тато розмовляв з задираками – з усіма разом і з кожним поодинці. Були й зустрічі-бесіди у директора школи. Але ефекту від цих розмов вистачало максимум на кілька тижнів. Адже у класі не було вжито жодних заходів. З дітьми не працював психолог, не проводилися виховні години. Скаже класна керівниця на своєму уроці: «Діти, ну що балуєтесь? Треба жити мирно. Не ображайте Ванюшку!». Ще й сама могла пожартувати з цього. І все лишалося, як було.
Переломним моментом став випадок, коли Івана закидали сніжками на фізкультурі – вчителька дозволила на останньому уроці погратися на стадіоні. Після цієї «гри» на тілі хлопця залишилися синці, а відчуття приниження було таким сильним, що він навідріз відмовився наступного дня йти до школи. Батьки Івана написали декілька заяв: до поліції та до районного управління освіти. Тоді заворушилися усі! Що саме та ким саме було зроблено, не знаю. Але Івана одразу перевели до паралельного класу, в якому раніше нібито не було вільних місць, з’явилися на розмову до школи батьки всіх хуліганів, змінилося ставлення дітей до Івана.
Зараз хлопець навчається в шостому класі, вже майже півроку у новому колективі. Тут немає цькування, ставлення до Івана рівне. Трошки важко з навчанням – треба наздоганяти те, що було прогаяно через булінг. Іван вчиться будувати відносини по-новому, коли ти на рівних з іншими. Також хлопець відвідує психолога, щоб отямитися від принижень і позбутися ролі жертви.
До речі, ті хлопчаки Івана більше не чіпають! Щось таки працює у цій системі протидії цькуванню. Як розвиватимуться події далі, ніхто не знає, але будемо сподіватися, що все буде гаразд. Щасти тобі, Іване!
З надією в серці, психолог Букіна».
Останні коментарі