ГО «Освітній Маркер» продовжує цикл статей про булінг реальним кейсом з практики сімейного психолога Юлії Букіної. Фахівець описує та аналізує історію життя дівчини, яка зазнала жорсткого цькування в школі. Чому фантазерка-мрійниця перетворилася на жертву і чи можна було цьому зарадити – читайте далі.
Фея Каринка
Усі імена, подробиці та особисті дані змінені.
Каринка завжди була мрійливою дитиною. Її приваблювали казкові феї, чаклунки та усіляка магія. Багатий внутрішній світ був значно цікавіший за однокласників та уроки – і люди навколо це помічали. Майже завжди на вустах дівчинки грала легка посмішка, а сама вона витала десь у хмарах…
Навчання давалося Каринці важко й було їй зовсім не цікаве. Зовнішність дівчинки була далекою від ідеалу: низенька, повненька, звичайнісіньке обличчя, ріденьке волосся… До того ж вкрай неохайна. Живучи у жіночій родині (старша сестра, мама, бабуся, прабабуся та інколи тітка), дівчинка так і не навчилася чи не була навчена доглядати за собою. Разом з тим вона була дуже доброю, чуйною та безвідмовною.
І так сталося, що така «інакша» та нешкідлива Каринка стала об’єктом цькування. Спочатку це були обзивання: «Жиртеса», «Колобок», «Жируха», «Фея-дурея»… Дівчинка опиралася, як могла – огризалася у відповідь, сердилася та кричала, жалілася вдома, але частіше гірко плакала, навіть у школі. Далі цькування стало набирати обертів: Каринку почали уникати, привселюдно ображати – «я не буду з нею сидіти, вона чудна, дурна, жирна, вонюча і т.д.». Її виключали з колективу, не даючи сидіти поруч в актовому залі, у їдальні. Не знаю, чи скаржилася Каринка вдома, чи просила про допомогу рідних? Але якихось рішучих дій з боку сім’ї не було. Заходи ж вчительки давали результати недовготривалі. На деякий час діти лишали Каринку у спокої, однак згодом все починалося знов. Так минула вся початкова школа.
У середній школі цькування продовжилося – і навіть посилилося. Жарти стали більш образливими, злими. Діти почали знущатися по-іншому: забирали речі Каринки, ховали та спостерігали, як вона сердиться, ругається, шукає, плаче. Продовжувався бойкот. З’явилися плітки – «вона ж пришелепкувата, диви, як ходить», «шмотки в неї, як у бомжа», «вони жебраки, жруть тільки макарони, тому така жирна». Але Каринка змінилася теж. Вона стала жорсткішою. Почала хамити, брудно лаятися, зовсім кинула навчання. Підступав підлітковий вік. Стало змінюватися тіло. Каринка виросла найвищою серед дівчат, але не стала від цього стрункішою або привабливішою. Настав той період «гидкого каченяти» у дівчаток-підлітків, після якого вони перетворюються на красунь. Треба тільки набратися терпіння та трошки про себе подбати. Але Каринці цього ніхто не сказав. Це стало ще одним приводом для обзивання. Сім’я довго не реагувала на скарги Каринки, мовляв, не вигадуй, зараз усі діти такі. До того ж вистачало свого клопоту – померла прабабуся, мати вже кілька років влаштовувала своє складне особисте життя, старша сестра потрапила у халепу.
Каринка почала «протестувати» – поведінка погіршилася, дівчина стала прогулювати школу, брехати, гуляти хтозна-де. Тоді домашні забили на сполох. І… перевели Каринку до іншого класу. Але якоїсь допомоги самій дівчинці не було надано. З нею не працював психолог або соціальний педагог, аби подолати стрес і позбутися ролі жертви. Ніяк не було підтримано її самооцінку, почуття гідності та врешті-решт розхитану нервову систему. І жодних заходів з протидії цькуванню не проводилось по цій класній паралелі.
Як це не прикро, але у новому класі ситуація повторилася. Спочатку все було більш-менш добре. Проте Каринка немов не могла вийти з ролі жертви. Вона поводилася відповідно, провокуючи конфліктні ситуації такою поведінкою. Водночас Каринка не вміла відстояти свої права та захистити себе, діючи у відповідь так безглуздо, що ситуація тільки погіршувалася. І чим складніше було, тим дивніше поводилася дівчина – та давала привід для ще жорсткішого знущання. Вона почала палити. Пофарбувала волосся у дивний та дуже неохайний колір. Почала вигадувати неймовірні та сміхотворні нісенітниці про себе.
Закінчилося все нервовим зривом Каринки – та переводом дівчинки до іншої школи. Вона пройшла курс лікування у психоневролога. Змінила середовище. Але чи змінилася Каринка сама на краще? Чи її сім’я нарешті звернула увагу на емоційний стан дівчини? Чи звернулися вони по професійну психологічну допомогу? Адже нове місце – це завжди новий шанс. Але якщо принести на нове місце старі звички, то все може повторитися…
Не знаю, як склалося далі життя Каринки, але хочеться думати, що кращим чином.
P.S. Я завжди кажу батькам, що свою дитину потрібно захищати у будь-якій ситуації. Не забуваючи при цьому про чесність та справедливість до всіх сторін конфлікту. І треба розбиратися з усіма дитячими «бідами». Бо це для нас, дорослих, усе несерйозно, а для дітей це можуть бути надважливі ситуації з неприємними наслідками на все життя.
Хто знає, як могло б усе скластися у випадку Каринки, якби батьки звернули увагу та вжили необхідних заходів ще тоді, коли цькування тільки почалося… Але дівчинка точно не отримала би такого сумного та неприємного досвіду жертви, психологічних травм і комплексів.
Піклуймося про своїх дітей! Психолог Букіна
Останні коментарі