«Маріє Іванівно, йдіть на х..!» – публічно послав вчительку-предметницю в класрумі власник анонімного акаунту. А за кілька днів виклав там порно. Розгорівся скандал із залученням директора школи, класної керівниці та батьків учнів. Під пресингом опинився весь клас. У вчительському та батьківському чатах на дітей посипалися образи, звинувачення у тому, що не заступилися за вчительку та не висловили докору своєму непутящому однокласнику, а також вимоги назвати його ім’я. Анонім сам видалив провокаційне відео, а згодом і свій фальшивий акаунт. Його особа залишилася невідомою. Між вчителями та дітьми зберігається напруга.
Це реальний випадок, що насправді міг статися в будь-якій школі України. Вимушений перехід до дистанційного навчання актуалізував ризики, з якими більшість освітян раніше не стикалась. Ми попросили дитячого та сімейного психолога Юлію Букіну прокоментувати цей кейс та запропонувати можливий алгоритм дій у подібній ситуації.
«На мій погляд, цей випадок розкриває три великі проблеми української освіти. По-перше, вчителі (не всі, але значна їх кількість – знаю зі свого досвіду мами старшокласника) не вміють спілкуватися з підлітками. Однак дорослим, і особливо педагогам, просто необхідно знати деякі особливості перебігу цього періоду, специфіку поведінки та реакцій. Підлітки часто провокують дорослих на бурхливі емоції, використовуючи для цього навіть «заборонені» заходи. Але спокійна, зважена відповідь, без істерики та галасу, а також гумор, як правило, сприяють згасанню суперечки, зводять конфлікт нанівець. Варто пам’ятати, що дуже часто поведінкою підлітків керує імпульс, тобто необміркований позив до дії. Та й здатність прогнозувати наслідки своєї діяльності працює ще не у всіх дітей. Потім підлітки можуть шкодувати про те, що зробили, сказали чи написали не подумавши. А в цьому випадку ми не знаємо контекст ситуації, не знаємо, що підбурило дитину так вчинити. Можливо, був конфлікт із вчителем-предметником раніше, і це верхівка айсберга їх відносин. А може, у дитини є якісь особисті проблеми або негаразди в сім’ї, і напруження з уроками спровокувало таку поведінку.
По-друге, відкрилася повна неготовність шкільного колективу протистояти кібербулінгу. А саме цькування вчителя мало місце в цій ситуації. Що робити з образами в онлайні? Як поводитися, коли кривдник діє анонімно? Що робити з контентом порнографічного характеру, який з’являється в групі дітей? Хто несе за це відповідальність? Перейшовши до дистанційного навчання, дорослі не ознайомилися з імовірними небезпеками, не підготували жодних заходів безпеки, не озброїлися алгоритмами дії у таких випадках.
По-трете, очевидна моральна та психологічна виснаженість вчителів. Кажу про цю проблему не з позиції засудження, а з позиції підтримки та занепокоєння. Як людина, яка стикається з вчителями у своїй професійній діяльності та як мама школяра, спостерігаю подібні випадки дуже часто. Професія педагога, як і всі професії, що передбачають взаємодію з людьми, забирає колосальну кількість енергії. Постійні вимоги від дирекції та від батьків, швидкі зміни у навколишньому світі, сучасні учні, які дуже відрізняються від попередніх поколінь і потребують іншого підходу, особисті домашні справи… Нерозуміння свого стану, непоінформованість про необхідність відновлення, недостатній відпочинок, відсутність психологічних консультацій та допомоги, а також відповідних програм з боку держави – і маємо виснаженого освітянина, який не в змозі зберігати ясну голову та адекватно реагувати в критичних ситуаціях».
То що ж робити, якщо вчитель стикається із образами, провокативною поведінкою учнів в онлайні? Найперше, що рекомендує психолог, – не реагувати на провокацію. Якщо немає бурхливої реакції, кривднику стає нецікаво діставати людину. Тож побачивши на екрані монітору образливі слова на свою адресу, треба взяти емоції під контроль і заспокоїтися. Порахувати до десяти, виконати дихальну вправу, на кілька хвилин відволіктися від джерела роздратування – способів чимало. А тоді вже або перевести все на жарт і йти далі, або проігнорувати і теж йти далі. З ситуацією треба розібратися, але не під впливом емоцій.
Якщо кіберхуліган продовжив провокативні дії, наприклад, як в цьому випадку, виклав у загальний доступ непристойне відео, Юлія Букіна радить діяти наступним чином:
- зробити скріншоти та потім видалити провокативний контент;
- спокійно нагадати всім учасникам групи, що такі дії передбачають кримінальну відповідальність, і повторна поява подібного контенту потягне за собою неприємні наслідки;
- якщо кривдник не зупиниться, видалити цього учасника з групи або освітнього ресурсу, а також повідомити про ситуацію батьків;
- далі всі дії переносяться до реального життя і відбуваються в ситуації жорсткої конфіденційності. Не можна проводити показове розслідування перед всім класом, вимагаючи «здатися самому» або «здати товариша». Якщо з’ясовувати інформацію, то лише сам-на-сам (наприклад, телефоном) і не в приказному тоні. Робота, що має бути проведена у подібному випадку, буде довгою та кропіткою. Необхідно обережно з’ясувати, які відносини у дітей із цим вчителем, чи немає між ними конфлікту, яка емоційна атмосфера в класі, чи не сталося якихось раптових змін у поведінці окремих учнів. Можливо, хтось із дітей потребує допомоги і заявляє про це таким дивним чином. Психолог і соціальний педагог можуть проводити роботу з учнями як індивідуально, так і з усім класом. У вигляді проведення тематичних тренінгів, ігор можна зібрати потрібну інформацію або ж донести до дітей певні факти, навчити чомусь;
- на рівні школи варто організувати для вчителів інформаційні та навчальні семінари, тренінги, майстер-класи. Тут були б доречними заходи у сфері ненасильницького спілкування, а також на тему булінгу, зокрема про причини його виникнення, про засоби профілактики та протидії цькуванню, про алгоритми дій у випадку кібербулінгу тощо.
«Важливо пам’ятати, що у спілкуванні з дітьми саме дорослі задають емоційний тон, визначають напрямок бесіди, теми та регулюють межі дозволеного. Цей факт не відміняє виховну роботу з дітьми щодо толерантності, поваги до інших, доброзичливості, прищеплювання гарних манер. Але саме дорослі вибудовують спілкування та спрямовують його у потрібне русло. Або ж ні – і тоді ми, на жаль, бачимо такі ситуації», – констатує психолог.
Останні коментарі