П’ятдесят освітян з усієї України, які пройшли навчання в школі тренерів Нової української школи, вже готові розпочати навчання вчителів, які цього вересня беруть перші класи. Які відкриття зробили для себе тренери НУШ і чи вірять вони в успішне впровадження нового стандарту початкової освіти? Думки педагогів зібрала у своєму матеріалі дописувачка порталу «Нова українська школа» Надія Швадчак.
«Освітній маркер» пропонує ознайомитися зі скороченою версією коментарів тренерів НУШ.
Оксана Гетьман, Охтирка Сумської області
«У школі (своїй – ред.) зробила маленьку революцію. Усе, що спробувала з першим класом, виконується досі: щоденник вражень, ранкове коло. Клас звичайний – 31 учень. Все реально. Ми об’єднали групи по шість дітей. Місця в класі стало значно більше. Постелили килимок. У класі – будь ласка, вільно рухайся…
Діти мають хотіти до школи. Не тому, що вчителька, не тому, що так треба. А тому – що хочеться. І так буде. Бо вони досліджуватимуть самі, вчитимуться, відповідатимуть на запитання, які ставлять самі.
Навчання в парі і групі – приємне відкриття. Раніше це була деталь відкритого уроку, а зараз так завжди. Але ми півроку вчилися слухати одне одного і тільки зараз можна сказати, що діти розуміють, що таке працювати в групі. І ми ще далекі від ідеалу.
Або ми звикли давати інструкції дітям і дивуватися, чому вони так не роблять. А є проста річ – сідаєш біля дитини і показуєш. Питань ні разу не виникало. Це називається моделювання…
Це буде найважче – донести, що це все класно, реально класно. Є вчителі, які не хочуть змінюватися. Думають, що все знають, і на тернінгу всім своїм виглядом це демонструють. Моє завдання – їхню свідомість перевернути. Їм треба все пройти самим».
Аліна Ткаченко, Біла Церква Київської області
«Як змінилося моє сприйняття викладання? … Це була моя помилка – що всі повинні робити однаковий обсяг роботи, що кожна дитина повинна відповідати нашим вчительським вимогам.
Зараз думаю, що дуже добре, якщо дитина не хоче чогось робити. Це означає, що маю запропонувати їй щось інше. А якщо не можу, виникає питання, що я за вчитель і що тут роблю.
Для мене відкриття – навчання за учнівським запитом. Зараз я почала слухати англомовні канали на YouTube, які розповідають про це більше. І намагаюся цей курс якомога краще донести до вчителів, бо він реально діє. Діти хочуть досліджувати, а досліджувати можна все…
У мені викликає опір тільки те, коли людина опирається реформі. Найбільший мій виклик – всіх запалити. Дати їм відчути. Не розказати, не показати, а відчути на собі, що може бути краще, інакше… Нас навчили (у школі тренерів НУШ – ред.): якщо людині пропонувати кавун (а її від нього нудить) і переконувати, що це дуже смачно, “з’їж, бо я його пробувала”, то ми викличемо ще більший спротив. Думаю, що для вчителів, які не можуть, не хочуть і бояться змін, стимулом стануть батьки, які заглядатимуть в інші класи і бачитимуть щось цікаве. Це буде індикатор. Пройде рік і вчителів або змусять підтягнутися або відійти вбік».
Катерина Волик, Херсон
«На тренінг я подалася, бо розуміла, що буду координувати роботу вчителів, які цього року візьмуть перші класи. Я читала концепцію НУШ і проект стандарту, але хотіла дізнатися все з перших вуст…
Я знайшла багато підтверджень тому, що те, що я робила раніше – було правильним. Але тепер я не вимагала б у дітей сидіти весь час рівно, склавши руки. Бо це неприродно. Я зрозуміла, що коли дитина почувається у безпеці, тоді вміє працювати.
Ще я відкрила для себе, що навіть діти шести років можуть складати тексти. Вони знають багато цікавої інформації…
Робота в групі забезпечує формування спільноти. Якщо ми зробимо це в школі, тоді й суспільство стане іншим. Ми будемо чути одне одного.
Я не хочу нікого переконувати. Хочу поділитися тими практичними навичками, які здобула, і запропонувати застосувати їх. А ще є батьки – потужна сила. Якщо діти будуть з захопленням розповідати про те, що було в школі, і з радістю бігти на уроки, батьки не дадуть гальмувати реформу. З ними теж потрібно працювати, пояснювати, спираючись на їхній досвід навчання. Це гарно діє».
Людмила Зима, Вінниця
«У своїй роботі я і раніше використовувала інтерактивні методи, групову роботу, але тепер мій досвід збагатився…
Світлана Ройз (дитячий сімейний психолог – ред.) відкрила нам очі на те, що інколи діти погано працюють не тому, що не хочуть, а тому, що не можуть (швидко втомлюються). Ми це не завжди розуміємо. Нам потрібно постійно змінювати види діяльності, щоб підтримати інтерес, працездатність, увагу.
Дуже подобається ранкове коло. Це форма роботи, яка допоможе сформувати колектив і створити атмосферу. Ми переконалися, що кожна дитина хоче бути в центрі уваги, хоче, щоб до неї зверталися на рівних.
Ще одне цікаве відкриття – щоденник вражень. Практика постійного письма дає результати. У цьому я переконалася на власному досвіді під час тренінгів. Вона дозволяє краще формулювати думку, не боятися її висловлювати, адже під час вільного письма нікого не критикують. Я сама не дуже люблю писати, але впродовж сесій вела щоденник. А якщо діти писатимуть кожного дня, уявіть, який тоді буде результат.
Переконана, з навчанням вчителів ми впораємось. Форми роботи під час тренінгів настільки цікаві, що всі активно працюють. Невимушено. Щоб відчути, чому та чи інша людина не хоче з нами зараз працювати, треба просто знайти кнопочку, що її активує. І тихесенько її натиснути. А те, що вчителі пропустять певні стратегії та практики крізь власний досвід, дозволить їм по-новому підходити до викладання предметів».
Останні коментарі