Цькування в школі та відносини у сім’ї – який зв’язок?

Психолог Юлія Букіна підготувала для батьків школярів чергову статтю – цього разу про те, як побудувати відносини в родині так, щоб знизити ризик потрапляння дитини в ситуацію булінгу. Фахівець пропонує низку технік і сімейних традицій, які допоможуть учню почуватися захищеним і впевненим у собі. Отже, передаємо слово Юлії.

 

Людина – істота соціальна, і зростає вона тільки у взаємодії з іншими. З самого малечку дитині, щоб розвиватися, потрібні люди поруч (пам’ятаєте історії з дітьми Мауглі?). Найперше та найголовніше людське оточення дитини – це її родина. Від народження до 17-19 років (саме цей вік вважається кінцем підліткового віку) дитина знаходиться у безперервному стані розвитку. І весь цей час сім’я, батьки впливають на формування характеру дитини, її самооцінку та самоповагу. Родина навчає дитину правил поведінки, допомагає порозумітися з собою, формує здорову самооцінку та повагу до себе і до інших людей.

Батьки навчають дитину емоціям: відчувати, розпізнавати та володіти ними, а значіть, і собою. Бо що таке наші емоції? Це відображення нашого внутрішнього стану, наших бажань та невдоволень, нашого ставлення  до інших та кермо у відносинах з ними!

Спочатку дитина стикається з простими емоціями та почуттями.  Через спілкування,  через гру, дивлячись мультики чи кіно, отримуючи пояснення батьків, дитина складає свій світ почуттів та вчиться ними володіти. Спілкуючись з оточуючими, дитина навчається розуміти  емоції та почуття інших людей та й істот взагалі. Але знов-таки, за безпосередньої участі батьків. Дитині треба показати, розказати, загострити на чомусь увагу, обговорити тощо. Це правило стосується усіх процесів розвитку дитини в будь-якому віці.

Цей процес триває протягом усього дитинства та підліткового віку, а в когось ще довше. Спочатку це стосується елементарних почуттів, але чим далі, тим складніші моральні принципи, розуміння та установки розвиваються у дитини. Та й навколишній світ, оточення дитини, її взаємовідносини стають більш складними та заплутаними. І тут дуже важливим є контакт з дорослими, їх присутність поряд, щоб було з ким порадитися, за кого сховатися, взяти приклад, пожалітися, знайти підтримку!

До чого це все? У попередніх матеріалах про булінг ми з’ясували, що одним із чинників цькування є проблеми з самооцінкою та порушення в емоційній сфері – це стосується як жертви, так і агресора та навіть споглядачів. Для учасників булінгу характерна низька  самооцінка, відсутність любові та підтримки, невпевненість у собі та своїх діях, байдужість, жорстокість, відсутність співчуття та доброти, страх і тривога, невміння звернутися по допомогу.

У психології є таке правило – для дитини її родина, батьківський дім повинні бути місцем спокою та підтримки. Тим затишним куточком, де можна перепочити та перевести дух. Розслабитися і бути собою – такою, якою є. Де можна наповнитися теплом і любов’ю, набратися сил перед тим, як знов вийти у навколишній світ.

Що  допоможе нам, батькам, зробити дім таким місцем для наших дітей, де вони зможуть зростати людьми, що не опиняться в ситуації булінгу?

  • Подбайте про безпечне середовище удома. Є такий науково доведений факт: дитина у стані страху, небезпеки, тривоги неспроможна сприймати щось нове, навчатися та розвиватися. Це стосується не тільки шкільного навчання, але й розвитку взагалі.
  • Приділяйте увагу емоціям у будь-якому віці – розповідайте про свої почуття у прийнятній формі. Таким чином ви будете показувати дитині, що інші люди теж мають свої почуття, бажання та потреби, і це нормально! Також це буде гарним прикладом, що про свої емоції казати можна та навіть треба. Рекомендую використовувати техніку «я-повідомлення». Це така форма висловлювання, коли людина говорить про свої наміри, своє бачення, свій стан і свої почуття, намагаючись не зачіпати і не звинувачувати оточуючих. «Я-висловлювання» – гарний прийом, що запобігає виникненню конфліктних ситуацій і допомагає людям порозумітися. Бо часто ми починаємо говорити за когось або на когось: «ти мене образив», «ти завжди так поводишся», «ми чекали тебе раніше». Такі звинувачення легко переростають у конфлікт, а от перехід з «ти» на опис своїх почуттів зазвичай пом’якшує ситуацію. «Мені неприємно чути такі слова», «Я почуваю себе ніяково в такій ситуації» або «Мене засмучує, коли ти запізнюєшся».
  • Розмовляйте зі своїми дітьми! Не тільки про те, чи виконані шкільні завдання та домашні обов’язки. Цікавтесь їх думками з приводу якихось подій чи новин, обговорюйте переглянутий фільм, мультик або прослухану пісню. Плануйте разом якісь заходи, а після їх здійснення діліться враженнями.
  • Ставте «правильні» питання, коли зустрічаєтесь з дитиною наприкінці робочого дня. Ваша дитина – це не тільки школа і оцінки. Вони теж, але не на першому місці! Ваша дитина – це насамперед думки, емоції, настрій, інтереси, переживання. Тож і питаємо про це: «Як пройшов твій день?», «Як ти почуваєшся?», «Як твій настрій?», «Що сталося цікавого?» тощо. А про школу та оцінки – потім, десь так за годинку.
  • Пам’ятайте: для дітей всі їх почуття і події дуже реальні та важливі! Це їх життя! І яким би вам все це не здавалося смішним та дрібним, не знецінюйте це. Поставтеся до усього серйозно, підтримайте свою дитину. Хтозна, до чого можуть призвести проігноровані розповіді дитини про стосунки з однокласниками та однолітками.
  • Цікавтеся захопленнями дитини та підтримуйте їх! Не забувайте: дитині важливе все, що є у неї в житті!
  • Спробуйте впровадити у родині такий собі щоденний ритуал «3 факти». Щовечора ви з дитиною або й усією родиною розповідаєте один одному про три факти або події, що вразили вас протягом дня. Розповідаємо як про «гарні», так і про «погані» події, про те, що зачепило. Тут важливо просто поділитися своїми враженнями та емоціями, вислухати іншого і ні в якому разі не моралізувати. Ця практика дуже корисна, бо, по-перше, встановлює емоційний зв’язок між членами родини. А по-друге, вчить дитину прислухатися до себе, до своїх вражень і почуттів, допомагає визначитися щодо свого ставлення до різноманітних питань. По-третє, вчить аналізувати свій день, звертати  увагу на навколишній світ, не застрягати у дні байбака.
  • Хваліть свою дитину. Це так важливо для самооцінки та самоповаги! І пам’ятайте – привід для похвали є завжди. А якщо треба зробити догану, то тільки після того, як дитина отримає свою порцію похвали!
  • Кажіть дитині, що ви її любите. Що раді, що ця дівчинка або хлопчик є вашою дитиною!
  • Обіймайте своїх дітей. У будь-якому віці! Можливо, знаєте таке правило «8 обіймів на день». Дітям потрібен тілесний контакт і наша підтримка у прямому сенсі цього слова.
  • Проводьте з дитиною спільний час. Хай це буде не так вже й багато, але потрошку і щодня!

Просторами Інтернету блукає такий вислів: «Не виховуйте своїх дітей. Краще виховуйте себе, а діти візьмуть з вас приклад!». З першою частиною не можу погодитись, бо пам’ятаєте, про що ми говорили спочатку, так? А щодо нашої батьківської поведінки згодна на 100 %! Спостерігаючи за дитиною у школі, серед однолітків, замисліться: що ваша донька або син відображає,  які настрої, дії або емоції приховані у вашій родині? І робіть висновки. Бо все у наших – батьківських – руках!

Любіть один одного,

психолог Букіна