Булінг з  позиції жертви, цькувальників і вчителів

Інтернет-видання «Медуза» підготувало серію матеріалів на тему булінгу в школі. Спочатку своїм травматичним досвідом поділилася журналістка Юлія Дудкіна, які цькували однокласники. Дівчина знайшла тих, хто ображав її в школі, та запитала про причини такої поведінки. З’ясувалося, що дехто з цькувальників не вважає, що зробив щось погане, а хтось, навпаки, відчуває провину за скоєне. Після цього матеріалу своїми історіями про цькування в школі поділилися читачі видання – редакція оприлюднила найпоказовіші розповіді. Щоб картина була повною, журналісти також  зібрали думки вчителів про булінг. Нижче ми наводимо найцікавіші факти та коментарі з матеріалів «Медузи».

  • Жертвою цькування може стати будь-хто, дітей дражнять не тому, що вони «дивні» або «слабкі». Причина цькування — в бажанні однокласників домінувати. Якщо в сім’ях дітей або в самій школі серед вчителів вважається, що насильство або приниження — це нормально, так вважатимуть і діти.
  • Якщо дитина вчиться в «гарній школі», це ще не означає, що її там не цькують. Навпаки, в таких закладах може бути підвищений рівень конкуренції, а також тривоги і напруги.
  • Багато хто думає, що підліткове цькування — це «школа життя», яку повинен пройти кожен. Насправді булінг травмує дітей. До цього слід ставитися серйозно і втручатися — і батькам, і вчителям.
  • Учасники цькування зазвичай діляться на три групи: агресори, жертви і спостерігачі. Якщо в класі відбувається цькування, це впливає на кожну з груп. У тих, хто стає свідком булінгу, часто  виникає переконання, що насильство — це нормально.

Юлія Дудкіна, журналіст:

«На жаль, часто ми вважаємо, що травма — це коли тебе вдарили по голові, а все інше – то пусте. Через це ми часто нехтуємо відчуттями інших, не замислюємося про те, як наші слова і вчинки на них вплинуть. Є лише один спосіб виправити це: не боятися говорити. Зізнаватися в тому, що нас глибоко зачепило щось в дитинстві і ми досі пам’ятаємо про це. Це не соромно».

Василь, читач

«Булінг у нас був. Наприклад, ми могли надіти людині на голову відро для сміття з туалету, це був рівень. Зараз це все здається жахливим, але в той момент ми постійно креативили та видумували щось нове. Можливо, це залежить від міста і школи, але у нас було все «по-дорослому». Я навіть не уявляю, що відчувають і з якими думками живуть ці люди, над якими ми постійно знущалися. Інколи хочеться їм написати і вибачитися, але раптом тим самим я нагадаю про ті часи, зараз-то це вже у минулому».

Юлія, читачка

«Я не була найдобрішою дитиною і кілька разів брала участь у цькуванні. Навіть організовувала бойкоти своїм однокласникам, про що зараз дуже шкодую. Гадаю, я просто не усвідомлювала, наскільки боляче бути жертвою в таких ситуаціях, поки не випробувала весь спектр відчуттів на собі — класі в п’ятому або шостому. Цькували мене за іронією долі якраз за мою участь в попередніх епізодах булінгу і за те, що розпускала плітки».

Магдалена, читачка

«За 11 років навчання за мене не заступився жоден вчитель. Зате вони дуже любили висміяти при всіх мою зовнішність: що я неохайно виглядаю і у мене непривабливий одяг. Через високий зріст гарний було не купити».

Антон Краснов, вчитель математики, місто Череповець (ім’я змінено)

«У школі діти знаходяться в середовищі, яке більше калічить, ніж вчить, і виживають як можуть. При цьому вони і самі досить жорстокі і схильні принижувати один одного. Вони ще не розуміють, що таке образа, насильство, смерть, у них не сформована цінність життя. Вони не розуміють, що можуть когось серйозно образити, що слова вбивають. Для них слова нічого не значать. Значення мають лише справи: ти штовхнув людину, пішла кров. А від слів кров йти не може. Насправді, звичайно, може — просто її не видно. Але діти цього поки не знають, і тому вони жорстокі».

Ірина Рафальська, вчитель англійської мови, місто Санкт-Петербург

«Підлітки дуже категоричні та інколи однобоко судять. Тому з ними треба постійно розмовляти, пояснювати. Ще краще, якщо вчитель це робитиме не один, а разом з батьками. Інша справа, що через щоденну рутину, велику кількість уроків педагог може бовкнути дитині якусь нісенітницю і нашкодити йому так, що мама не горюй. Чесно кажучи, у мене, наприклад, недостатньо знань».

Наталя Баштанник, вчитель біології, місто Новочеркаськ

«Зазвичай найбільше проблем виникає в 7-8-му класі, коли діти намагаються самостверджуватися. Вони починають перевіряти, яка поведінка в колективі є прийнятною, а яка — ні. У кожному класі — навіть сильному і дружньому — все одно виникатимуть ситуації, коли з когось глузують, інколи відверто [знущаються]. Якщо вам почнуть говорити, що цього немає, — це обман…

Бувають ситуації, коли вчителі самі бояться дітей, їх знущань і образ. У нас жодних прав, на жаль, немає. Що я можу зробити, якщо з мене почнуть знущатися? Побити, поскаржитися в поліцію, познущатися у відповідь? Вчителям потрібно добиватися поваги, постійно доводити свою значущість, щоб діти бачили в нас не ворогів, а старших товаришів».